Про відчуття втрати, яке неможливо висловити словами, що проростає крізь тканину часу, спотворюючи реальність.

Образи змінюються, викривляються, переплітаються, ніби на межі пробудження. Усе ніби рухається крізь порожнечу, залишаючи за собою сліди, які зникають, але не забуваються. Це подорож крізь безмовний крик, крізь простір, де минуле і теперішнє зливаються в єдину, тривожну пісню.